Гордість нашого села

09.11.14

 

 

 

Батьківщина… Батьківщина – це те, що з роду в рід передається від батьків дітям, і це те, що є найдорожчим, найціннішим скарбом для кожної людини. Усім цим ми користуємося і любимо як зазвичай. І тільки тоді, коли виникне явна загроза втратити рідну землю, рідну країну, розуміємо, яке це все нам дороге.

Кращі з кращих синів України проявили і проявляють свою готовність захищати Батьківщину від агресора із зброєю в руках, розуміючи, як це небезпечно.

Їх, українських воїнів неоголошеної війни 2014 року, називають хоробрими серцями, «кіборгами», героями. І це – правда. Вони – хоробрі і мужні люди, вони – справжні українські патріоти, вони – герої.

Наші земляки, учасники антитерористичної операції, стали такими воїнами і такими героями невипадково. Вони і до війни були кращими людьми, чесними, добросовісними трудівниками, вірними друзями.

Про Серьожу Ткаченка теща написала в районній газеті «Драбівщина» в привітанні до його 30-річчя: «Золотий зять». Він гідний таких слів і такої оцінки. У нього багато достоїнств і практично немає недоліків, наскільки він справжній в своїй людяності, скромності і простоті. Він ніколи не перекладає на інших те, що може зробити сам. Саме тому він пішов на війну. Не піти – це не його варіант, зовсім не його позиція в житті.

Вітя Омельченко скромний,  трудолюбивий хлопчина, який виростав на наших очах і дуже рано брався за всяку нелегку селянську роботу, роботу по господарству, а потім і за все, що тільки треба було робити. Він скромний і ввічливий юнак, хороший, авторитетний товариш, прекрасний син. Йому лише 21 рік, а він уже боєць, воїн.

Паша Бабіна – нова людина в нашому селі. Він – наш зять. Його призвали в українську армію, яка саме зараз набиралася сили і мала потребу в молодих і мужніх солдатах. У нього вдома залишилася дворічна донечка, дружина Юля, які чекають на Пашу завжди, повсякчас, кожної хвилини.

У Серьожі Ткаченка такий же маленький синок, який має красиве, чисто українське ім’я – Назар. Йому трохи більше року. Рухливий, цікавий, повністю живе у своєму щасливому дитячому світі, який захищає зараз його тато. А ще разом із своєю мамою Вікторією з надією, тривогою і вірою чекають на батька з фронту.

У кожного з воїнів – батьки. Ніякими словами не зміряти їхню тривогу і їхнє чекання на повернення синів – найдорожчих, найрідніших, найпотрібніших.

На швидке завершення цієї нежданої війни, на скоріше повернення додому наших односельців чекаємо ми всі, усі хто має дітей, хто може оцінити і душевно відгукнутися на події на Сході України. Ця війна – кривава рана на серці Батьківщини і вона болить у кожному небайдужому серці. Війна стала справжнім випробуванням патріотизму наяву, патріотизму, вираженого в конкретних справах в участі і допомозі тим, хто там, на фронті.

Наші воїни-односельці – вихідці з простих селянських родин, з невисокими матеріальними статками, а отже для придбання обмундирування і захисного оснащення солдата усим необхідним потрібна була допомога небайдужих людей.

Одним з перших відгукнувся сільський приватний підприємець, який завжди проявляв свою ініціативу в громадському житті села: саджанці для шкільного саду, обладнання для спортивних майданчиків, фарба для місцевої школи – це заслуга Анатолія Пузика. Він – справжній патріот села, а отже і країни і заслуговує найкращих слів вдячності як людина з небайдужим серцем.

Особливості ведення військових дій, умови фронтового життя вимагають дуже багато речей. Анатолій Іванович Пузик за власні кошти придбав усе, що було необхідно: бензопилу, пічку «Кенгуру» для приготування їжі в польових умовах, ліхтар, електроподовжувач, налобні ліхтарики, мішок робочих рукавичок, обмундирування, зимову куртку, макаронні вироби, печиво, цукерки, газовані напої.

Павло Івко – волонтер. У цей нелегкий для країни час він надав Сергію Ткаченку бронежилет з розгрузкою, каску, берці, обмундирування, тактичні рукавички. Це було першочергово необхідне життєво важливе. Сім’я Ткаченків дуже вдячна за цю велику благодійну допомогу земляку, який зараз проживає в місті Києві.

Депутат Черкаської обласної ради Сергій Антонович Буцько надав матеріальну допомогу сім’ї учасника АТО С. Ткаченка в сумі 2000 гривень, за що йому велика подяка.

Під час перебування С. Ткаченка у короткій відпустці учні місцевої школи передали для його однополчан свої малюнки. Ті дитячі малюнки про мир, про красу рідної землі будуть надихати наших воїнів на нові подвиги, додавати сили і мужності. А найголовнішим у цих малюнках є підписи: «Повертайтеся живими!»

П. Рябоха, завідуюча Перервинцівською сільською бібліотекою

Повернутись